Пливи, Майкле, пливи!

«Не можу повірити, що моя кар’єра закінчиться через 48 годин», - сказав Майкл Фелпс на прес-конференції в «Акватик-центрі» після здобуття свого четвертого «золота» у Ріо. На це майже одразу відреагував його багаторічний партнер по збірній США 32-річний Райан Лохте, котрий стверджував в інтерв’ю, що  Фелпс, який молодший за нього на один рік,  точно не залишить спорт. «Я Вам гарантую, ми будемо з ним змагатися у Токіо-2020», - запевнив ветеран. 

 

Потенційно останні Ігри 

Усі ці фрази, як і вислів самого Фелпса на прес-конференції перед початком Ігор про те, що це -  ПОТЕНЦІЙНО остання для нього Олімпіада, неможливо сприймати без усмішки на обличчі. По-перше, бо сам Майкл пирснув, говорячи це. А по-друге, чи готові ми самі собі дати оцінку, яка це усмішка? Усмішка іронічна  чи усмішка з ноткою інтриги? Дивлячись на швидкість Фелпса у 31 рік, коли він і надалі витягує запливи на останніх метрах, чи можете ви з впевненістю сказати, що за чотири роки, у 35, він не зможе на високому рівні проплисти одну-дві дистанції? 

 

Отримав медаль і в басейн! 

Щоби оцінити нинішню силу й форму легенди, достатньо пригадати  ситуацію, свідками якої стали всі глядачі «Акватик-центру» у четвер.  Ця історія має всі підстави вважатися легендарною саме через вік атлета, а не тому, що таке уже траплялося у кар’єрі американця раніше. 

 

Майкл Фелпс одразу після церемонії нагородження на дистанції 200 метрів комплексом, на якій  він здобув своє четверте «золото» у Ріо-2016,  замість кола пошани навколо басейну з двома іншими призерами, змушений був піти коротшим шляхом до роздягальні. Чому? Бо одразу після проходу чемпіона та призерів розпочинався півфінальний заплив на 100 метрів батерфляєм, а тому 22-разовому чемпіону потрібно було поспішати. Легендарний атлет, певно, встиг лише одягнути плавальну шапочку і довгу куртку-плащ з капюшоном, як диктор по арені  запросив його на вихід. На відміну від усіх попередніх разів,  Майкл вийшов без своїх улюблених бездротових навушників. З усього видно, часу на те, щоби послухати натхненну музику і абстрагуватися від публіки, вже не було.

 

Стрибок на фініш 

Про те, що така метушня може вийти американцю боком, подумалося, коли Фелпс приплив на 50 метрів сьомим. Але на наступних п’ятдесят  Фелпс, схоже, прийшов до  себе після церемонії нагородження і  почав, ні, навіть не плисти, а просто «настрибувати» на фініш – батерфляй спонукає до таких алегорій. В результаті Фелпс став другим у своєму запливі і п’ятий за підсумками півфіналів. 

 

Символічна поразка?

Таким чином, наступного вечора  у фіналі Фелпс плив по незвичній для нього другій доріжці.  Цього разу він вийшов з навушниками,  які традиційно рвучко кинув у пластиковий контейнер, де вже лежав скинутий за мить того спортивний костюм. Те, що роки не минають просто так,  стало відчуватися майже одразу після старту:  Фелпс почав відставати від молодших конкурентів. На 50 метрах він був шостим. Однак те, що,  попри свій солідний вік, він вміє діставати втікачів, легенда нагадав всім на другій п’ятидесятиметрівці. Фелпс почав знову, наче стрибками, скорочувати відставання, але цього разу йому забракло дистанції, щоби «з’їсти» на 10 років молодшого за нього сингапурця Джозефа Скулінга. 

 

Мабуть, ця поразка, перша на Іграх у Ріо, довела, що Фелпс – не інопланетянин, а земний чоловік. Хоча чи варто говорити про поразку атлета, який здобув тут вже п’яту медаль, лише тому, що вона срібна? Будь-який спортсмен на цій планеті мріє про такий врожай нагород на Олімпіаді. Багато хто взагалі мріє про бодай одну медаль. А із цим «сріблом» у «Балтиморської кулі» стало вже 27 олімпійських медалей! Рекорд античного героя Леонідаса Родоського і так вже побитий. А завтра ще ж естафета 4 по 100 метрів комплексом – ПОТЕНЦІЙНО заключний олімпійський старт Майкла Фелпса. 

 

Легендо, пливи 

Не буде перебільшенням сказати, що кожен із нас є щасливчиком, будучи сучасником цього великого атлета. Пам’ятаю, в дитинстві я чув розповіді батька про легендарного плавця Марка Спітца, що здобув свого часу 9 золотих медалей Олімпіади і  заплив якого мені так хотілося побачити. Тепер же ми всі з вами бачили нового Рекордсмена і процес споглядання триває цілих 12 років – від Афін-2004, тому, не сумніваюся, кожен хотів би продовжити цей момент якомога довше. Тому, давайте, не стримуючи емоцій, крикнемо гучно: «Пливи, Майкле, пливи!».

 

Нові героїні 

На фоні очікуваного «відходу» Фелпса з’являються нові легендарні імена і, що характерно, більшість у жіночому плаванні. В першу чергу це стосується 19-річної американки Кейті Ледекі, яка у Ріо стала чотириразовою чемпіонкою, додавши ці нагороди до дебютного золота Олімпіади в Лондоні, здобутого нею у 15 років не на якій-небудь дистанції, а саме на престижних 800 метрах. 

 

Навперегін  з часом 

У Ріо  Ледекі вийшла на цю дистанцію не для того, щоби сперечатися з суперницями, а з самим лише  часом. Вона  почала відриватися від суперниць із самого старту, а  одразу за тим  -  «втікати» від свого ж світового рекорду, установленого у січні цього року. Цей графік Кейті випереджала  по ходу запливу  в середньому на півтори секунди. На 600 метрах Ледекі йшла з випередженням рекорду у 1,85 секунди, на 700 метрах - 1,93, за 50 метрів до фінішу – публіка шаленіла, побачивши, що американка  попереду світового досягнення аж на  2,04. Врешті, на фініші Ледекі якщо й втратила, то лише 11 сотих. Саме без них вийшло майже 2 секунди перевершення рекорду:   8:04,79  проти попередніх 8:06 68.  

 

Oh, my Gosh! 

А от на дистанції 200 метрів на спині, куди ледь-ледь не потрапила наша Дарина Зевіна, показавши дев’ятий результат у півфіналі, ще одна американка Майя Дірадо не дала угорці Катінці Хоссу наздогнати своїх земляків Фелпса і Ледекі  за числом золотих медалей на цій Олімпіаді. Безумовне відкриття цих Ігор, триразова чемпіонка Ріо – Катінка,  впевнено лідирувала три чверті  дистанції. На 100 метрів вона вигравала у Майї 1,57 секунди, на 150 Дірадо скоротила відставання лише на 5 сотих (1,52), тому все виглядало на те, що Хоссу стане чотириразовою. Можливо,  ця перевага розслабила мадярку. А Дірадо почала свій спурт саме на заключних 25 метрах, постійно нарощуючи темп,  і вирвала перемогу на заключному гребку, продовживши який, першою торкнулася бортика. Тепер уже шість сотих секунди були на користь Майї, котра  після фінішу не вірила своєму щастю. Так само гучно, як вона дає інтерв’ю у мікс-зоні, вона кричала у басейні «Oh, my Gosh!», прикриваючи рукою яскраві «32»  і не вірячи своєму щастю.



Для неї це «золото» стало першим індивідуальним, але додалося до чемпіонства в естафеті і двох медалей, срібної та бронзової, які вона здобувала на дистанціях комплексом – саме на тих, де тріумфувала Катінка Хоссу.

 

«Українська» Пенелопа 

І на завершення розповіді про тих, хто іде «слідами Фелпса», не можна не згадати про успіх загальної улюблениці українських шанувальників плавання 16-річної Пенні Олексяк з Канади. Її «золото» на 100 метрах вільним стилем, яке Пенні розділила з американкою Сімоною Мануель -  історичне у двох аспектах. По-перше, вчорашня юніорка  Пенні стала першою олімпійською чемпіонкою, що народилася у 21-му столітті, а, по-друге, це перше золото представниці афро-американської  раси  у плаванні.



Додайте до цього ще й той факт, що  ідентичний час у двох плавців буває аж ніяк не часто. До речі, для Пенні ця нагорода стала теж четвертою у Ріо (до того в неї було індивідуальне «срібло» на стометрівці батерфляєм і дві «бронзи» в естафеті). Як бачимо, на цих Олімпійських Іграх, чотири медалі  – ніби  перепустка до елітного клубу плавців. А якщо тобі лише 16, є всі підстави чекати зародження історії нового Фелпса, лише  у жіночому варіанті. Тим більше, що більшість українців, незважаючи на заперечення самої канадійки, все ж переконані у тому,  що Пенелопа Олексяк має українські коріння.  А от де Пенні вже стала народним героєм, то це у рідному Торонто, де, справді, дуже багато  вихідців з України, а, отже, без українського сліду ніяк. 

 

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ, Ріо-де-Жанейро