Олімпіада: що залишилося за кадром

Із цікавих історій, які трапляються на Олімпійських Іграх, варто розповісти й такі, що зазвичай залишаються непомітними для вболівальницького ока.

Олімпійські ентузіасти

До болю знайомий сюжет: економічна ситуація в Україні не те, що не залишає багато можливостей для творчості, а просто ріже їх в корінь. Відтак із 19 представників українських ЗМІ, котрі висвітлювали олімпійські події  безпосередньо з Пйончангу, четверо -  представники провідних українських телеканалів, шестеро – каналу-транслятора Ігор, троє – НОК України, а ще шестеро – це журналісти, котрі вже не перші Ігри самі шукають можливості для того, щоби здійснювати свої професійні прагнення. Такі собі олімпійські ентузіасти. Річ у тім, що нині редакції українських мас-медіа або не можуть, або не хочуть витрачати кошти для того, щоби відряджати кореспондентів навіть на події глобального масштабу -  Олімпійські Ігри чи чемпіонати світу. Необмежені простори Інтернету дають можливість отримати будь-яку інформацію, а часто – фото й відео. Таким чином,  сумнозвісний принцип «оптимальності» - потратити на копійку, а заробити на тисячі – бере гору. Питання ексклюзивності відходить для  редакційних керівників на десятий план, бо за ексклюзив треба платити, а хочеться ж завжди «на шару». Однак при цьому  все одно залишаються люди, котрі попри всі перешкоди, будуть прагнути робити репортажі з місця події, оскільки  саме це і є сутністю спортивної журналістики. Ці ентузіасти упродовж міжолімпійських циклів невтомно шукають спонсорів для своїх проектів або й просто самотужки накопичують кошти. Таку ситуацію можна назвати ненормальною й непрофесійною, але поки є такі люди – професія спортивного журналіста в Україні не зникне, якими б складними  не були обставини  на даний момент. Відтак хочеться  висловити респект і захоплення усіх колегам, котрі знайшли можливість організувати свою поїздку до далекого Пйончангу і, витрачаючи свої зусилля й кошти, дарували читачам, слухачам та глядачам ексклюзивну українську подачу з Олімпіади. А також – велика подяка редакції Sport.ua за підтримку і прагнення дати українським вболівальникам значно більше, ніж просто подачу спортивної інформації.

Український Media Village

Ще один цікавий нюанс з-за лаштунків. Одразу семеро представників українських мас-медіа, не змовляючись, поселилися у готелі із символічною назвою «The Story Residence». Свої олімпійські історії вони починали писати саме тут. Готель – цілком  новий і на букінг-сервісі з’явився ледь не перед самими Іграми. Власники відкрили його у грудні минулого року. Приваблювало те, що тут були сімейні номери, які дозволяли поселитися в одному помешканні одразу чотирьом – шістьом особам, а відтак здешевити витрати. Цим, власне,  українські журналісти й скористалися, поселившись квартетом. До речі,  це аж ніяк не рекорд. Інша група українських колег – з телеканалу-транслятора -  жила у сусідньому готелі ушістьох у двокімнатному номері. При цьому у складі чотирьох жінок і двох чоловіків,  не пов’язаних родинними стосунками. А що робити? Реалії  не дають можливості  перебирати харчами.

Тато Теда Лігетті, сестра й мама швейцарської лижниці

Оскільки готель розміщений біля Сноу-парку, не дивно, що тут поселилися родичі багатьох учасників змагань з фристайлу та сноубордингу.

Щодня на сніданку ми знайомилися з мамами, татами, братами й сестрами олімпійців, в основному зі США та Канади, також  були люди зі Швейцарії. Згадані нації залишили своє представництво у фойє готельчика, де по ранках й відбувалися сніданки – окремого ресторану у готелі немає.

Однак не сноубордом і фристайлом єдиним. Моїми сусідами по сніданку двічі були родичі гірськолижників. Найвідоміші – батьки дворазового олімпійського чемпіона Теда Лігетті Білл та Леслін. Тед виступав на цих Іграх після важкої травми і показати своїх найкращих результатів не зміг, однак родинна підтримка допомогла йому сприйняти невдачі легше. Про це він сам сказав мені у «мікс-зоні» після гігантського слалому:

Родина значить багато для мене. Коли близькі тут, я не відчуваю себе самотнім. Так, на сьогодні я ще не повністю  готовий показати серйозний результат, але я працюю над відновленням своїх можливостей. Але зараз треба трохи психологічно перелаштуватися, тому вже зараз йду побути зі своїми рідними і трохи відключитися від рейсу.

До речі, Лігетті родом з Парк-Сіті, де 2002 року відбувалися гірськолижні змагання Олімпіади у Солт-Лейк-Ситі. Летіти з найближчого аеропорту у Сиетлі до Сеулу – 13 годин. Сумарно майже стільки ж, скільки ми потратили на переліт до корейської столиці, вилетівши з Києва і здійснивши пересадку у Стамбулі.

Ще одна цікаві сусіди по готелю – швейцарці. Мама і сестра-близнючка гірськолижниці Йогани Гаглен, також приїхали підтримати рідну людину за тридев’ять земель. Хоч  більшість етапів Кубка світу й відбувається  в Європі, свою доньку Моніка бачить вкрай нечасто, а тому дистанція до Кореї для неї - не перешкода. На жаль, Йогані не вдалося пройти внутрішній відбір, котрий збірна Швейцарії робила під час тренувальних швидкісних спусків, тому у змаганні вона участі не брала. Але близькі люди були на трибуні: засмучена атлетка, притулившись до мами, відчула тепло і усмішка з’явилася у неї на обличчі.

Зустріти легенду по дорозі

На Олімпіаді концентрація спортивних легенд дуже висока. При певній долі талану їх можна зустрічати доволі часто. Пішов на хокей – побачив як дворазовий олімпійський чемпіон і володар Кубка Стенлі  швед Петер Форсберг, який перед Олімпіадою брав участь в естафеті олімпійського вогню, працює експертом олімпійського каналу.

Сів в  автобус, що прямує на гірськолижні змагання і, повернувши голову, роззявив рота. Бо зрозумів, що біля тебе через прохід сидить легенда лижного спорту, олімпійський чемпіон Ліллегаммера-1994 Володимир Смирнов. Одразу пригадалася дебютна для Смирнова Олімпіада у Калгарі-88, коли він  на рівних боровся на своєму етапі естафети з видатним уже тоді лідером збірної Швеції Гунде Сваном. Спогад про ту естафету, як і про медалі, здобуті паном  Володимиром  на дистанціях  30 і 15 км на Іграх у Канаді, мене повернули у дитинство, а йому були просто приємні. Уже після завершення кар’єри Смирнов тривалий час працював віце-президентом Міжнародного Союзу біатлоністів. А  два роки тому організатори наступної Білої Олімпіади – у Пекіні-2022 – запросили його до Координаційної Ради, яка має на меті вивчити досвід попередніх організацій для того, щоби надати необхідні консультації  для якнайкращої підготовки до наступних Ігор.

Володимир, котрий вже давно мешкає у Швеції, з великою теплотою відгукувався про Україну, питав про нинішню ситуацію в Україні і висловив жаль з приводу занепаду лижного спорту у нас:

Це дуже боляче спостерігати те, що відбувається зараз. Колись у кожному магазині «Спорт-товари» можна було придбати лижі й палиці і це було доступно. Тепер же не кожному «по кишені» професійне спорядження та ще й лижні перегони втратили популярність. Немає змагань, які свого часу проводилися один за одним,  і це давало тобі можливість витупати, набивати шишки і зростати професійно. За таких обставин важко очікувати на зміну ситуації на краще. У Швеції та Норвегії лижі – національний спорт. Там бігають всі, тому й так багато класних лижників. Треба популяризувати спорт і все буде добре.

Як і свого часу під час кар’єри, Володимир Смирнов не втратив почуття гумору і позитивного життєвого настрою. Подивившись гірські лижі, він поспішав на наступну арену. Для нинішньої роботи потрібно збирати інформацію, чим Володимир на цих Іграх активно займається.

Корейське ноу-хау

І на завершення – ще один цікавий фото-факт. Корейці виявили винахідливість у прокладанні доріжок там, де сходи робити не варто. Проклали доріжку, сплетену із цупкого матеріалу, схожого на канатні волокна. Таким чином, підійматися по схилу було і не слизько,  і, від того, значно легше, ніж по снігу. Такий собі символ корейського прокладання шляху догори.

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ